Останнє літо в місті

Рим 1970-х — місто письменників, режисерів, художників. Місто кохання і

«дольче віта». Місто, у яке персонаж Калліґаріча закохується, немов у жінку.

Як згадували автор і його друзі, що стали прототипами роману, життя в

Римі починалося тоді о шостій вечора, коли місцева богема збиралася в

кав’ярні «Розаті», потім вона перетікала в кінотеатри й тільки о першій ночі

починала планувати світські тусовки. Спокусливий, але часом безжальний

спосіб життя. Герой Калліґаріча — вразливий, амбітний і без грошей, — не

може його покинути, як не може поїхати з цього дивовижного міста, тож

він захищається у власний спосіб: багато п’є, усе обертає на жарт, щоб не

виставляти на показ вразливу душу, а ще читає. Література для нього не лише

внутрішня потреба інтелектуала, а й своєрідний інструмент ескапізму, що

на останніх сторінках роману набуває фізичного змісту.